home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



розділ 14


Ленґдон завмер абсолютно непорушно, так само непорушно тримаючи в руці кістяний циліндр. Не підлягало жодному сумніву, що скло на торці рурки випромінювало світло… воно жевріло так, немов те, що було всередині циліндра, раптово прокинулося.

Світло всередині кістки поступово згасло.

Сієнна підійшла ближче, пришвидшено дихаючи. Вона нахилила голову й пильно оглянула видиму ділянку скла всередині кістки.

— Переверни її знову, — прошепотіла вона. — Тільки дуже повільно.

Ленґдон потихеньку перевернув кістяний циліндр догори ногами. І знову всередині заторохтіла якась маленька штука, а потім затихла.

— Іще раз, — попросила Сієнна. — Легенько.

Ленґдон повторив процедуру, і в рурці знову заторохтіло. Цього разу внутрішнє скло слабко замерехтіло, на якусь мить засвітилося, а потім знову потемнішало.

— Схоже, що то пробірка з кулькою-активатором, — заявила Сієнна.

Ленґдон знав про кульки-активатори, які використовувалися в бляшанках із розпилювальною фарбою: занурені дробинки допомагали ретельніше розмішувати фарбу, якщо струснути бляшанку.

— Схоже, там є якась фосфоресцентна хімічна сполука, — сказала Сієнна. — Або біолюмінісцентний організм, який світиться, якщо його стимулювати.

Та в Ленґдона виникли інші ідеї. Йому колись доводилося бачити палички хімічного світіння і навіть біолюмінісцентний планктон, який світився, коли човен збурював його природне середовище. Тому професор майже не сумнівався в тім, що цей біоконтейнер не містив ані першого, ані другого. Він потихеньку перевернув кістяний циліндрик іще кілька разів, допоки той не засвітився, а потім спрямував його люмінесцентний торець собі на долоню. Як і очікувалося, йому на шкіру впало слабке червонувате світло.

«Приємно усвідомлювати, що IQ 208 балів інколи може давати збої».

— Ось дивись, — сказав Ленґдон і несамовито струсонув рурку. Предмет усередині заторохтів ще швидше.

Сієнна аж назад відскочила.

— Що ти робиш?

Не припиняючи трясти рурку, Ленґдон підійшов до вимикача й клацнув ним, вимикаючи світло. У кухні стало відносно темно.

— Усередині — не пробірка, — сказав він, і досі несамовито трясучи рурку. — Це указка Фарадея.

Колись Ленґдону дав схожий пристрій один із його студентів — то була лазерна указка для лекторів, які, не бажаючи без кінця марнувати кошти на батарейки, були не проти витратити трохи зусиль на те, щоб кілька секунд потрусити указку, перетворюючи кінетичну енергію на електричний струм. Якщо пристрій потрусити, то металева кулька всередині нього ковзала туди-сюди, обертаючи кілька лопаток, що рухали маленький генератор. Вочевидь, комусь здумалося вмонтувати саме таку указку в порожнявий кістяний циліндр, що став древнім корпусом для сучасної електронної цяцьки.

Кінчик указки тепер яскраво горів у його руці, і Ленґдон усміхнувся Сієнні неспокійною усмішкою.

— А тепер — кіносеанс!

Він націлив кістяну указку на голу ділянку кухонної стіни. Коли стіна освітилася, Сієнна аж охнула від несподіванки, а Ленґдон здивовано відсахнувся.

Світло, що з’явилося на стіні, не було маленькою лазерною цяткою. То була яскрава й чітка фотографія, яка випромінювалася з маленької рурки, наче зі старомодного проектора слайдів.

«О Господи! — Рука Ленґдона трохи затремтіла, коли він побачив перед собою на стіні моторошну картину. — Не- дивно, що мені являлися видіння смерті».

Сієнна, заворожена побаченим, приклала руку до рота й обережно ступила вперед.

Картина, що проектувалася на стіну з кістяної рурки, виявилася старовинним олійним полотном зі сценами людських страждань — тисячі душ піддавалися жахливим тортурам на різних рівнях пекла. Підземний світ був зображений як поперечний розріз Землі, у лійкоподібній порожнині надзвичайної глибини. У розділеній на спадні тераси порожнині страждання зростали з кожним рівнем, населеним усілякими грішниками, що зазнавали жахливих тортур.

Ленґдон одразу ж упізнав цю картину.

Шедевр, який з’явився перед його очима, «Мапа пекла», створив один зі справжніх велетів італійського Ренесансу — Сандро Боттічеллі. Ця ретельно виписана схема підземного світу була одним із наймоторошніших образів потойбічного світу, які коли-небудь виходили з-під пензля мистців. І Іохмуре, моторошне й зловісне, це полотно навіть тепер змушувало людей ціпеніти. На відміну від життєствердних та барвистих «Весни» і «Народження Венери», Боттічеллі створив «Мапу пекла» за допомогою гнітючої палітри червоних, сірих та коричневих кольорів.

Раптом до Ленґдона повернувся його пекучий головний біль, однак уперше відтоді, як він прокинувся в незнайомому шпиталі, професор відчув, як один елемент загадки- мозаїки таки став на своє місце. Його моторошні галюцинації, вочевидь, були спричинені тим, що він бачив це полотно.

«Напевне, я роздивлявся «Many пекла»», — подумав він, але не зміг пригадати чому.

Хоча картина Боттічеллі була бентежною сама по собі, але ще більше Ленґдона бентежило походження цього полотна. Ленґдон добре знав, що натхнення написати цей твір, і повнений моторошних передчуттів, народилося не в голо- ііі самого Боттічеллі, а у свідомості людини, яка жила за двісті років до нього.

«Один мистецький шедевр надихнув на створення іншого».

Полотно Боттічеллі «Мапа пекла» фактично є даниною иизнання літературному твору чотирнадцятого сторіччя, якому судилося стати одним із найславетніших творів в історії людства… і сумнозвісним моторошним видінням пекла, яке і нині нікого не залишало байдужим.

То було Дантове «Пекло».


* *


А по той бік вулиці Ваєнта тихенько піднялася службовими сходами й сховалася на горішній терасі маленького сонного готельчика «Пенсіоне ла Фіорентина». Ленґдон повідомив працівнику консульства неіснуючий номер готельної кімнати й фальшиве місце зустрічі, тобто призначив «дубльовану зустріч», як це заведено було називати серед її колег. Він вдався до звичного для таємних агентів прийому, який дав би йому можливість оцінити ситуацію, перш ніж розкрити своє справжнє місцезнаходження. Фальшиве, або «дубльоване», місце незмінно вибиралося таким чином, щоби його було прекрасно видно зі справжнього місцеположення.

Ваєнта зайняла потаємну вигідну позицію на даху, із якої мала можливість оглядати всю прилеглу територію, немов із пташиного польоту. Очі поволі призвичаїлися, і тепер вона вдивлялася у вікна багатоквартирного будинку по той бік вулиці.

«Ваш хід, пане Ленґдон».


* *


А цієї миті на борту яхти «Мендаціум» Начальник вийшов на оббиту червоним деревом палубу й глибоко вдихнув, смакуючи солонувате повітря Адріатики. Це судно вже багато років було його домівкою, однак низка подій, що розгорталися у Флоренції, загрожувала знищити все те, що він будував роками.

Його агент-оперативник Ваєнта поставила все під загрозу, і хоча на неї чекає слідство, наразі Начальнику вона була потрібна.

«Краще б вона поклала край цьому безладу й поновила наш контроль над ситуацією, чорт забирай».

Позаду почулися короткі швидкі кроки, Начальник обернувся й побачив жінку з аналітичного відділу, яка підтюпцем наближалася до нього.

— Ми щойно дізналися, що Роберт Ленґдон заходив на свою гарвардську електронну пошту з відкритої IP-адреси. — Жінка зробила паузу й зустрілася з Начальником поглядом. — Тепер можна відстежити точне місцезнаходження Ленґдона.

Начальник був вражений: хіба можна бути таким йолопом! Ця обставина міняє все. Склавши долоні пірамідкою, він вдивлявся в берегову лінію і розмірковував над наслідками.

— Нам відоме місцеположення нашої спецкоманди?

— Так, пане. Менш ніж за дві милі від Ленґдона.

Для прийняття рішення Начальнику знадобилася одна секунда.



розділ 13 | Інферно | розділ 15